Одинадцять дітей з трьох родин: як живе будинок сімейного типу на Буковині
Десять років тому Людмила і Олег Марчук планували взяти одну прийомну дитину, але після курсів їм запропонували одразу трьох. Так до сім’ї потрапила перша родина — дівчина Вікторія та її брати Назар і Валентин.
У 2018 році подружжя прихистили ще чотирьох дітей — Василя, Настю, Іллю та Дмитра. У 2020-му прийняли вже третю родину: Камелію, Марка, Нікіту та Ярослава.
«Перше це ми звикали до дітей, до їхніх рухів, обіймів, поцілунків, запаху, це було дійсно важко, тому що дитина тягне ручки, вона хоче обійматися, цілуватися, і ти звикаєш до нових членів родини», — розповідає мати-вихователька Людмила Марчук.
Олег Марчук, батько-вихователь, переконаний: сім’я — це місце, де діти отримують увагу та любов, яких часто бракує в інституціях.
«Ми ж виховували двох дітей своїх, для нас — таке. Ми більше для дітей: аби дати їм змогу бути в сім’ї, дати любов, ту, наскільки ми можемо. Як на мою думку, діти в сім’ї краще виховуються, ніж в установах».
Попри велику кількість дітей, батьки-вихователі завжди знаходять час для ігор, поїздок і святкувань. Вони разом відкривають нові місця та створюють власні традиції.
Назарій Натрасенюк, один із вихованців, ділиться яскравими спогадами: «Як ми їхали в Турцію! Там був футбол, ми грали футбол, мама з татом відпочивали, а ми пішли купатися у морі».
«У нас традиції такі: ми святкуємо усі дні народження, татову і мамину річницю, Миколая, Діда Мороза. Ми їхали на басейни, в Єгипет», — розповідає Камелія Богданик про сімейні традиції.
Для Вікторії Натрасенюк улюбленим заняттям є риболовля:
«Тато зробив мені вудку, ну то з того часу я почала з ним ходити на рибу, дуже багато разів чималі риби попадалися, один раз маленькі, ну як коли, кожної неділі ми ходимо, о 5:00 встаю». Вона додає: «У величезній сім’ї жити дуже прикольно, деякі моменти є смішні».
Людмила, нова мати дітей, розуміє, що кожній дитині важливо мати час наодинці з батьками:
«Найважче оте, що от їх 11, і приділити їм кожному по 10 хвилин, це вже дуже багато. То у нас таке правило в сім’ї, що вони щовечора можуть прийти до нас і можуть з нами поговорити: чи з чоловіком там, чи зі мною. В кого є ця потреба — вони з нами розмовляють».
Тут народжуються спогади, щасливі моменти, а кожен день доводить — любов і турбота здатні змінювати життя.
