Наша історія

                                      
      В одному із церковних документів говориться, що у 1896 році в селі було відкрито школу.
                            

Вона знаходилася у найманому будинку, який винаймали за громадські кошти. Під керівництвом священника Миколи Мошняги та псаломщика Івана Михайловича діти вчили Закон Божий, церковний спів, вчилися читати, писати, рахувати.       
     У 1900 році до села приїхав Ковач Володимир Петрович. Це був перший і єдиний на той час вчитель початкової школи села Кишло-Замжієво. Школа в селі була двокласною, та приміщення не було. Володимир Петрович став першим вчителем у нашому селі, навчав селянських дітей, розкривав перед ними нові обрії знань.
    Громада на сході села вирішила побудувати школу. Урядник запропонував кошти брати з кожного селянина, залежно від того, скільки землі він мав.  Тодор Замерзляк  закликав односельців не жаліти грошей і вчити дітей, бо як був у солдатах, то дуже важко було, тому що не міг написати додому листа. Розпочалося будівництво школи. Але було так: що вдень збудують, те вночі рознесуть. Став урядник сторожувати і карати винних.
    І ось школа збудована, селянські діти почали навчатись. Вчитель був високоосвіченою людиною: грав на скрипці, складав вірші. Він був одним із організаторів церковного хору у 1902 році.

                                       
   Навчав дітей грамоти, письму, вчив дітей малювати, бо мав хист до цього. Вчителював Володимир Петрович до 1918 року. В цей рік село окупували румуни.  Вчитель вважав великою несправедливістю те, що румуни насаджували свою мову і відмовився вести навчання на чужій мові.
     В 1917 році закінчила гімназію Діна Ковач, приїхала до брата Володимира  в село Кишло-Замжієво, де допомагала йому вчити селянських дітей. Коли брат відмовився викладати на румунській мові, вона була призначена вчителем чотирикласної школи і вчителювала разом із своїм майбутнім чоловіком – Проновичем Миколою Федоровичем. На той час він був директором школи. Вона похоронила брата, так як сім’ї у нього не було. Та місце поховання не збереглося. Відомо тільки, що на сільському кладовищі. Діна Петрівна була вчителем у чотирикласній школі, яку створили румуни. Вчителями  також були брати Миколи Федоровича – Пронович Яків Федорович з дружиною  Тамарою та Пронович Данило Федорович з дружиною Марією.

         Навчалися діти в хаті священника, яка складалася із 5-ти кімнат: 1-4 класи та учительська. Навчання велося не по предметах. Кожен вчитель мав свій клас і читав у ньому всі предмети. Вчителі були високоосвіченими людьми: вміли грати на музичних інструментах, жінки-вчителі займалися рукоділлям. Вони були заможними людьми, мали достаток, землю.
     В 1940 році прийшла радянська влада. Діна Петрівна була призначена директором школи. Та в  1941 році румуни знову були в селі.
     Навесні  1944 року наше село було звільнено. Згодом відкрито семирічну школу. Збереглося фото вчителів школи, зроблене в 1951 році. Вчителі пригадують, що тоді вже були зошити і писали учні чорнилом. Навіть у четвертому класі в кінці навчального року були екзамени. Школа була семирічною.

Всі, хто працювали, могли закінчити 8, 9, 10 класи (з 1952 року). Займалися з 18.00, тричі на тиждень.
          В 1961 році  школа стала  восьмирічною.
      На відкритті нового приміщення школи у 1966 році виступала директор  Пронович Діна Петрівна.

В  1968 році школа стала середньою.  Навчалися діти вже  приміщенні , де зараз знаходиться відділ прикордонної служби "Подвір'ївка". Вчилися у дві зміни: старші школярі до 14.00, а молодші – з 14.00.
    Восени 1976 року діти перейшли до нового приміщення школи, де навчаються і зараз. Наочність виготовляли самі. Давали відкриті уроки, семінари.
     З 1953р. по сьогоднішній день директорами школи були: Житарюк М.М., Крижанівська Н.О., Федорчук І.М., Кормуш В.І., Онуфрійчук А.Я., Білоножко І.Д., Лісько І.О., Присакар С.Ф., Кушнірюк О.А., Жукотанська Л.Д.
     У 2020 році школа стала ліцеєм. Педагогічний та учнівський колективи роблять все, щоб прикрасити свою рідну домівку. Гарно та затишно в коридорах, на подвір’ї ліцею. Ідеї педагогів було втілено під час оформлення коридорів трьох поверхів будівлі. Здобувачі освіти та педагоги стали справжньою ліцейною родиною.
                                     
     В ліцеї створено музей історії села, де зібрано матеріал при минуле і сучасне нашої маленької батьківщини – рідної Подвір’ївки. Учнями  зібрано матеріал та оформлено відповідні експозиції.

                     
     Історію школи/ліцею творили педагогічні колективи різних часів. Вчителі сумлінно працювали на освітянській ниві, несли світло науки дітям. Жоден із них  не нажив великого багатства. Весь їхній скарб – книги, яких багато, і учні, що завжди пам’ятали, пам’ятають і будуть пам’ятати своїх наставників. Вони завжди були і є прикладом для всіх.