Адмінпослуги соціального характеру: преференція держави чи місцевого самоврядування?
Адміністративні послуги соціального характеру (АПСХ) є дуже затребуваними у громадян. До АПСХ належать: надання субсидій, призначення державних допомог, пільг, грошових компенсацій, встановлення різного роду соціальних статусів тощо.
У контексті децентралізації особливої гостроти набуло питання – яка ж модель надання АПСХ буде оптимальною для нашої держави та найбільше відповідатиме потребам громадян? Як розподілити повноваження між органами виконавчої влади (ОВВ) та органами місцевого самоврядування (ОМС) щодо надання АПСХ?
Ці питання потребують вироблення стратегічного бачення, зваженого ставлення до плюсів та мінусів кожної з моделей та обрання максимально раціональної моделі.
Уряд прийняв рішення, що повноваженнями з надання АПСХ будуть наділені територіальні органи новоствореного центрального органу виконавчої влади – Національної соціальної сервісної служби України (Нацсоцслужби). Територіальна мережа цього органу буде організована на базі управлінь соціального захисту населення (УСЗН) РДА.
Але в умовах децентралізації відведення для ОМС лише функцій фронт-офісу, тобто прийняття заяв від громадян, виглядає дуже не переконливо. Хоча і тут поки є брак «чистоти моделі». Адже повноваження з надання АПСХ наразі збережені за колишніми містами обласного значення (і це правильно).
Власне моделей надання АПСХ є дві – та, що вже впроваджується (централізована) чи то «змішана», і та, на якій було логічно зосередитися в умовах децентралізованої держави (децентралізована). Кожна з них має свої плюси та мінуси.
При ЦЕНТРАЛІЗОВАНІЙ МОДЕЛІ держава/Нацсоцслужба відповідатиме за надання АПСХ, а ОМС виконуватиме лише функції фронт-офісу. Позитивом буде те, що відповідальною за сферу буде держава. Це – певна гарантія сталого надання послуг. Також відносно організованим може бути створення мережі територіальних органів Нацсоцслужби на базі УСЗН РДА.
Щодо мінусів, то в умовах нового районного поділу територіально ці органи будуть знаходитися далі від людей, ніж ближчі до них ОМС / громади. Механізм виконання ОМС функції фронт-офісу впроваджується, але наскільки конструктивною для ОМС буде взаємодія з ОВВ – ще невідомо. Тим паче характер цієї взаємодії часто залежить від суб’єктивного бачення чергового очільника міністерства. Нераціональним є те, що справа про надання АПСХ проходитиме два опрацювання – при прийнятті документів в ОМС та при прийнятті рішення в органі виконавчої влади. Передача документів в бек-офіс теж потребує часових ресурсів (хоча тут можна обмежитися поступово лише е-обміном). І якщо будуть помилки у діяльності Нацсоцслужби, то мотивації визнавати свої помилки буде небагато, тим паче, що ця відповідальність «розмивається» разом з ОМС.
ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНА МОДЕЛЬ полягає в тому, що вся процедура прийняття рішень щодо надання АПСХ здійснюється ОМС. Функції Нацсоцслужби можуть бути зосереджені на: веденні державних реєстрів, централізованому адмініструванні виплат (без потреби переказу коштів у місцеві бюджети), здійсненні державного контролю за дотриманням законодавства у цій сфері.
Переваг у цієї моделі більше, а ризиків менше. Найголовніше – послуги будуть наближені до місця проживання людини, адже ОМС мотивований надавати якісні послуги в кожній громаді, в старостинських округах та навіть окремих населених пунктах. Територіальна доступність дозволить людині зекономити свій час і кошти, й заощадити на логістиці органам влади. ОМС зможе використовувати інформацію зі своїх баз даних (РТГ тощо) і комплексно обслуговувати мешканців. Надання АПСХ ОМС легше інтегрувати у ЦНАП. ОМС швидше реагуватиме на нові виклики чи навпаки нові можливості, адже швидше приймає організаційні рішення, гнучко формує відповідні структури. Держава зможе зекономити на утриманні територіальних органів Нацсоцслужби, адже їх тоді дійсно буде достатньо зосередити на рівні нових районів.
Ризики децентралізованої моделі перебувають у площині ще незрозумілої спроможності окремих ОМС, різної якості надання послуг у межах країни та потребі фінансування цього делегованого повноваження державою. Принаймні адміністрування цієї роботи треба покривати.
Однак є шляхи подолання цих ризиків. Зокрема, треба зберігати функції УСЗН на певних територіях до періоду, коли відповідні ОМС набудуть спроможності функціями їх перебрати. Також можна скористатися інструментами міжмуніципального співробітництва. Різна якість надання послуг спонукатиме до змагальності між ОМС і сприятиме підвищенню їх загальної якості.
До децентралізованої моделі можна переходити в декілька етапів. Крім збереження цих повноважень за колишніми містами обласного значення, треба вже надати право іншим громадам добровільно набувати таких повноважень. Вони вже утворюють у себе соціальні підрозділи, але «неповноцінні». На перехідному етапі для «проблемних» громад ці повноваження і надалі повинна виконувати держава, через УСЗН РДА / чи вже територіальні органи новоствореної Нацсоцслужби. На останньому етапі треба зробити ці повноваження обов’язковими до виконання всіма територіальними громадами.
Нова роль Нацсоцслужби також відповідатиме Стратегії реформування державного управління в Україні.
Отже, на нашу думку, децентралізовану модель треба розглядати як більш виважену та перспективну. І найважливіше, що за цієї моделі будуть найбільше враховані потреби людей.
Джерело:«Децентралізація»
