A A A K K K
для людей із порушенням зору
Лівинецька сільська територіальна громада
Чернівецька область, Дністровський район

Історія села Подвір'ївка

Дата: 17.12.2020 21:12
Кількість переглядів: 907

 Як розповідає легенда, першими поселились на території  нашого села втікачі із-за Дністра, які не терпіли кріпосництва. Переховуючись від панського гніту, справжніх своїх прізвищ вони не називали. Ось чому в Подвір’ївці так багато Беженарів, Чумаків, Бурлак...
        На сторінках письмових джерел село вперше згадується 17 червня 1429 року.


     

   З ХVІ  по ХVІІІ ст. Буковина разом із усією Молдавією була підпорядкована туркам. Проживали вони і на території нашого села, а землями навколо села також володіли турки. Старожили переказують, що там, де зараз великі горби землі (поле колишнього ТзОВ „Подвір’ївське”), колись ховали турків. А в них був звичай насипати високі кургани над могилами. А коли восени трактори орали в полі, то знаходили рештки посуду, речей людей. Знайдено навіть кам’яну сокиру без ручки.
        Колись наше село називалось Кишло-Замжієве. Перша частина назви села походить від турецького „кишлак”, що означає „стоянка” (інша версія – „kisla”- казарма. Так називали поселення, стан, місце, де стояло турецьке військо і розташовувалась адміністрація.
        Було три брати – турки, які володіли землями навколишніх сіл: Наджім, Замжій, Салій. Отже, Замжієве – друга складова частина назви села – від імені Замжія.
        Хати в селі почали будувати десь 430 років тому. Потім почалася панщина, були батраки, які робили на панів.
        Великим паном був граф Ульсуф’єв. Жив сам у Парижі. В селі з’являвся дуже рідко, мабуть від нудьги. А то весь час їздив по столицях, веселився, програвав у карти гроші, які визискував із селян. Орендатори і управителі змушували батраків працювати за безцінь. Бувало, за день роботи на полі селяни заробляли на кусок господарського мила. Управителем був Лапацон Захаров з Росії. Маєтки пана управителя були на місці, де зараз сільський магазин промислових товарів.       Під час роботи з одним із документів, з’ясувалося, що школа в селі відкрита в 1896 році при церкві Різдва Пресвятої Богородиці. Вчителем в ній був священник.
       В 1900 році в село приїхав вчитель Ковач Володимир Петрович, який і став першим вчителем у селі. Розпочалося будівництво школи. Було навіть і таке: що вдень побудували, вночі розібрали. Урядник став сторожувати і наказувати.
        Школа була побудована. Селянські діти дістали змогу навчатись. А в 1902 році високоосвічений вчитель організував хор хлопчиків та дівчаток:

      В 1919 році село окупували румуни. За переказами жителів, вони у 20-х роках роздавали людям, які не мали нічого, по 3,5 га землі. На тому місці, де зараз зерновий склад, один із паничів мав землі 100 гектарів і наймав на роботу людей.
        За архівними даними, в 1939 році відбувся страйк 150 сільських батраків проти орендатора Фіхмана за збільшення зарплати з 30 до 40 леїв у день. Було викликано жандармів, але селяни свого добились.
        В 1940 році з ініціативи Басько Євгена було створено підпільну комсомольську організацію. Люди вірили в ідею партії і комсомолу і підтримали рух в інших українських територіях.
        28 червня 1940 року село було звільнено від румунських окупантів. Але після того, як німці пройшли через село, вони повернулися. Зайшли до першої хати, вивели звідти двох хлопчиків - школярів, і тут же, на краю села, постріляли. Не пожаліли й батька, який кинувся захистити дітей. На тому місці довгий час стояв кам’яний хрест, як символ невинних душ, загублених зайдами.       
        Під час другої світової війни бойових дій на території села не було, бій відбувся в лісі. Залишилися тіла кількох радянських бійців та німецьких солдат. На території села було поховано двох радянських солдат, але згодом їх останки перевезено до братської могили смт.Кельменці.
        Здружилися дві родини – Волицьких і Криворчуків. Адже на руках матері колишнього вчителя школи Криворчука Миколи Івановича помер поранений солдат – Микола. Під страхом смерті мати не видала ворогам пораненого хлопця. Та рана була смертельна і врятувати його не вдалося. В село приїхала родина Миколи Волицького. Збереглася фотографія цієї події в шкільному музеї:
 

           А в березні 1944 року наш край був звільнений від німецько-фашистських загарбників.
          В роки війни 330 жителів села пішли на фронт. Імена тих 195, які  навіки залишилися на полі бою, щороку звучать під час мітингу 9 Травня. Фото загиблих односельчан зберігаються в шкільному музеї. 
         Ветерани війни щороку приходять до школи на зустріч з учнями і розповідають про ті страшні роки:
 

             Радянська школа працювала в селі з 1944 року. А під час війни в приміщенні школи знаходився лазарет для поранених червоноармійців. Директором школи була Пронович Діна Петрівна. Школа була семирічною. 
          Половина села в 1946 році об’єдналася в колгосп ім.Молотова. Очолив його фронтовик Іван Сидорович Галяс.
        Друга половина села створила свій колгосп – „Країна Рад” в 1947 році. Головою став Леонід Андрійович Кормуш. Було дуже важко. Колишній бригадир рільничої бригади Желізний С.І. розповідав, що мали лише 17 пар коней, не вистачало фуражу. Вже у 1948 році з’явився перший трактор. Почали сіяти кукурудзу, цукрові буряки. Засіяли озиминою 40 гектарів.
        В 1950 році обидва колгоспи об’єдналися в колгосп ім.Мічуріна. Головою став Пантелей Омелянович Погоріловський.  Збирали по 32-35 ц. зернових з гектара, 35 ц. кукурудзи і 342 ц/га цукрових буряків. У шкільному музеї збереглося фото активу колгоспу, зроблене в 1959 році:
 

    У 1971 році колгосп нагороджено орденом „Знак пошани”. Голова колгоспу Всеволод Іванович Гедзіра удостоєний звання „Герой соціалістичної праці”, а 7 жителів села нагороджено  орденом Леніна. Близько 70 колгоспників за сумлінну працю нагороджено орденами і медалями.

Фото орденоносців села Подвір’ївка 

 

В 50-х роках в селі було проведено перший телефон. Сільська рада, в якій він знаходився, була у будинках жителів. Першим головою сільської ради в 40-х роках став Ніщенко Юхим.
        В 60-х роках в селі було побудовано кафе, будинок культури. А в 1961 році відкрито 8-річну школу в приміщенні, де зараз знаходиться прикордонна застава. Кабінетів не вистачало і молодші класи вчилися в кількох інших приміщеннях. Наочність виготовляли самі. Вчителі давали відкриті уроки, семінари. В 1968 році школа стала середньою.
        У 1969 році побудовано приміщення дитячого садочка, де знаходилися діти жителів села під час робочого часу батьків.
        У 70-х роках було побудовано 3 магазини. З 1987 року заасфальтовано 8,1 км дороги в селі.
         В 1976 році, під час осінніх канікул, діти жителів села перейшли до нової школи – світлого приміщення, в якому вистачало кабінетів, був спортзал, актовий зал, майстерня, бібліотека. Зараз школярі навчаються в цьому ж приміщенні. А біля школи – алея ялинок, посаджених руками колишнього вчителя школи, фронтовика Проновича Бориса Миколайовича – славного продовжувача вчительської династії Проновичів.  І  пам’ятають ялинки галас не однієї сотні школярів.
    

У кожного своя є батьківщина... У кожного вона одна. Так як одна для нас Подвір’ївка.

 

 

Матеріал зібрала та узагальнила                        
Історик, завуч школи: 

Бабинчук  Лариса  Олександрівна  

 

 


Коментарі:

Ваш коментар може бути першим :)

Додати коментар


« повернутися

Коментування статті/новини

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь