A A A K K K
для людей із порушенням зору
Лівинецька сільська територіальна громада
Чернівецька область, Дністровський район

Історія Церкви Різдва Пресвятої Богородиці

Дата: 16.12.2020 09:59
Кількість переглядів: 486

         Згідно історичних оповідань, саме в ХIV – XVII на Україні (у Києві, Львові, Чернігові, Луцьку, Хотині) почали споруджувати церкви, собори. А оскільки наше село належало до Хотинського повіту, то і в нас в цей час спорудили церковицю. Якою вона була? Невеличкою, дерев’яною, можливо, такою, як ми бачимо на ілюстраціях в підручниках з історії, чи такою, якою була Миколаївська церква в Чернівцях. Старі люди пам’ятають одне: це була дерев’яна церква.

Найдавнішим документом, який говорить про існування церкви в селі Кишло-Замжієво, 
      є «Відомості про церкву Різдва Богородиці Хотинського повіту села Кишла-Замжієво за 1859 рік»:

В них можна знайти, що церква  в селі була побудована в 1803 році стараннями прихожан. Церква – дерев’яна, покрита гонтою, з кам’яною дзвіницею. Престол в церкві – один, на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Церковного начиння і облачення священників – достатньо, а книг – мало. Богослужіння проводилося на російській та молдавській мовах.
        При церкві на 1859 рік було 33 десятини землі (орної і для сінокосу).  На землю заведено документи. Записано священника Мардарія Тимофійовича Несторовича,  дяка  Григорія Миколайовича Базилюка і пономаря Івана Стефановича Москаленка. Будинки у них свої, дерев’яні, на поміщицькій землі.  В цьому ж документі записано, що село належить поміщиці графині Марії Миколаївні Сологубовій, яка проживає в м.Санкт-Петербург. Тут же йде мова проте, що всі жителі  (чоловіків – 372, жінок – 405) – православні, інших вір немає. Згадується також і поселення Зелена, яке належить поміщику дворянину Стефану Івановичу Ємандію, що проживає в Балківцях.
          В 1861 році згадується вже інший священник – Ігнатій Миколайович Ватрич.
         А в 1868 році, 22 березня  одержано дозвіл на будівництво нової, вже кам’яної церкви. Нова церква була побудована в 1873 році. Церковного начиння, облачення і книг було достатньо.  Згадується вже інший священник – Іван Миколайович Дочул.
       Стареньку дерев’яну церкву, видно розібрали, і довгий час на місці її престолу стояла капличка, яку десь в 60-х роках уже ХХ століття зруйнували. 
         За даними 1878 року згадується священник Яків Антонович Струтинський, 1885 року – священник Єлізарій Іларіонович Симашкевич. За даними 1887 року село Кишло Замжієво належить поміщику графу Олсуф’єву, що проживає в м. Санкт-Петербург.
        В 1889, 1899 рр. за допомогою прихожан, священника і коштів поміщика Олсуф’ва в церкві було проведено ремонт. Станом на 1892 рік в селі проживало 584 чоловіки та 609 жінок.
        За даними 1895 року згадується вже інший священник – Микола Григорович Мошняга. Населення  села – 623 чоловіки та 627 жінок.      
         При великих монастирях організовувались друкарні, створювались бібліотеки, а при малих сільських церквах існували одно-дворічні церковноприходські школи, чи церковнопарафіяльні як їх тоді називали. Саме в них діти опановували секрети грамотності. Була така школа і в нас. Це можна знайти в одному із церковних документів 1896 року. Вона знаходилася у найманому будинку, який винаймали за громадські кошти. Під орудою священника Миколи Мошняги та псаломщика Івана Михайловича  діти вчили Закон Божий, церковний спів, вчилися читати, писати, рахувати.           Ці документи мають надзвичайно важливе значення для дослідження минулого села. Саме за цими джерелами можна прослідкувати, як змінювалася кількість  населення села  в другій  половині  ХІХ століття:

 

           Рік

Кількість дворів

Кількість населення

Чоловіків

Жінок

1859

93

372

405

1861

90

361

389

1863

96

384

384

1865

92

369

365

1872

102

410

409

1873

102

410

409

1880

108

432

441

1882

121

483

481

1883

124

497

477

1884

128

512

477

1885

120

480

467

1886

147

589

572

1887

143

575

555

1888

141

567

576

1889

143

573

582

1891

142

569

575

1892

147

584

609

1894

155

621

636

1895

155

623

627

1896

157

630

639

1902

224

898

844

1903

233

934

890

1905

231

924

875

              

В шкільному музеї фотографія церковного хору, організованого псаломщиком Кравченко в день призначення священником отця Дометія Матвієвича:

         У лютому 1906 року було одержано дозвіл, підписаний губернатором Бессарабії, на перебудову церкви. Священником був Олександр Єфимович Проценко.
         Як згадували старожили,  про стан храму піклувалися пани – графиня Сологубова, що проживала в м. Санкт-Петербург, а згодом граф Олсуф’єв.  Хазяйнував  управитель – Лапацон Захаров. Він особисто наглядав за реставраційними роботами у церкві, виділяв необхідні кошти.
         Пам’ятають подвір’ївчани, як в 50-х роках горіла церква, як кинулись всі рятувати її. На щастя, пожежу погасили, постраждала лише дзвіниця.        З того часу кілька разів у церкві робили ремонт. Вона була побілена ззовні. Та стіни затікали від дощу і ремонт потрібно було робити знову:

 

 

 

 

 

 

     

 

Під керівництвом священника отця Іллі (Костенюка) прихожани взялися до роботи, хоча їм мало вірилося в швидкий успіх справи. І ось 21 вересня 2007 року церква Різдва Пресвятої Богородиці села Подвір’ївка гостинно приймала гостей на престольне (храмове) свято. В оновленому вигляді:

 

На  тому місці, де колись стояв престол церкви, зараз  побудовано каплицю:

      Усе звідала, все пережила наша Подвір’ївка. Проживали тут турки,  господарювали молдавські і румунські господарі. Багато несправедливості пережили й жителі села. А церква стояла в центрі села, на узвишші, як святиня, що допомагає людям пережити лихо і біду. І завжди гуртувала навколо себе людей-прихожан. На чолі церкви завжди стояли освічені, добрі, хазяйновиті і безвідмовні люди.
        За допомогою церковних документів та спогадів старожилів вдалося  згадати майже всіх священників, які правили службу Божу від початку існування церкви в селі. Знайдено фото майже всіх священників. На жаль, за відсутністю даних за деякі роки ХІХ століття неможливо точно відтворити періоди, в які служили настоятелі церкви.
        До нас дійшли розмови про дяка Кравченка. Коли в 1939 році румуни змушені були повернутися за Прут, пішов з ними і священник Думінтей. Дяк залишився сам. Жив він поруч із церквою,  день і ніч наглядав за нею. І коли нова влада почала вимагати, аби розібрати добротний кам’яний паркан, яким було обнесено храм, він категорично відмовився. Розумів, що ризикує життям своїм і своїх рідних, але відстояв недоторканість церковного майна. А по смерті похований  на території церкви.
     Зі слів старожилів вдалося відтворити деякі дані про священнослужителів нашого Храму.
        Люди згадують, що отець Дмитро (Латковський) в часи суворих гонінь і переслідувань не зрікся своєї обітниці. Дуже важко було в ті часи залишитися священником і не зрадити віру. Та він зміг вистояти, всупереч усім перешкодам.
        Отець Петро (Горбуль) запам’ятався жителям Подвір’ївки ласкавим, добрим, чуйним священником, який правив службу Божу у 80-ті роки. Тому при зустрічі з ним  вони завжди бажають йому здоров’я, Божої ласки і сили.
        Залишив слід у серці прихожан і отець Дмитро (Зеленюк). Він вчив добра, милосердя, поваги один до одного, намагався зробити кращим світ, за що заслужив повагу й шану людей.
         Чи не найдовше в храмі служив отець Василь (Пелепець). Намагався вчити віруючих доброті, любові. Тож люди пам’ятають його слова, хоч він вже давно править  в Чернівцях. А ще віруючі зустрічаються зі священником під час престольних свят у Чернівцях. Кожного року кілька прихожан їдуть до Чернівців і зі сльозами на очах зустрічаються із отцем Василем.
        Зовсім молодим прийшов до нашої церкви отець Дмитро Припа.  Недовго він і служив при храмі. Та це не означає, що люди не пам’ятають священника. Він був для них взірцем добра і залишив слід у серцях подвір’ївчан.
        Отець Ярослав (Рудейчук) вчив наших односельців всім серцем любити Бога, щиро молитись і прощати ближнього. Він не раз говорив про те, що дорога в житті може бути тернистою і непростою, важкою, проте йти по ній треба впевнено і не звертати, долати все на своєму шляху з допомогою щирої молитви.
        Сьогодні церква має  вигляд такий, як колись. Зовнішня і внутрішня краса Божого храму – це вже заслуга отця Іллі (Костенюка) – молодого, енергійного, невтомного священника, який відроджує не тільки будівлю, а й дух віри. Щиро радіє, коли її поріг переступають діти. Він -  постійний гість у школі під час проведення свят:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


       

Восени 2008 року церква святкувала своє 140-річчя.Яке це було свято! А скільки гостей на ньому було! Отець Ілля запросив всіх священників, які правили службу Божу від початку існування церкви. Під час виступів вони не могли стримати сліз радості зустрічі з прихожанами церкви:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     

А які гарні ворота біля церкви! Їх вінчають купол та хрест. Оберігають вхід до Божого храму величні ікони Преподобного Іова та Амфілохія Почаївських.  А над вівтарем дивиться на прихожан Почаївська ікона Божої Матері, ім’я якої і носить церква. Тільки на Великдень кожного року з благословення отця Іллі Хресним ходом йдуть люди по селі і несуть Ікону. Стати під неї може хворий і нещасний, бідний і багатий.
 Учні школи відвідують церковні богослужіння. Ними було інсценізовано Різдвяні події у Вифлеємі:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Церковний дзвін...  Він  пробуджує від гріховного глибокого сну серця, що сумують за Богом, закликає полишити суєтні земні справи. Кожен крок на цій благословенній землі народжує в душі думки про покаяння, пробуджує совість, подає надію на те, що не все втрачене в цьому світі, який понівечений злістю і ненавистю, наперекір всьому збереглися для людини вічні істини і вічні цінності.

 


Матеріал зібрала та узагальнила                        
Історик, завуч школи: 

Бабинчук  Лариса  Олександрівна                      

 

 

 



Коментарі:

Ваш коментар може бути першим :)

Додати коментар


« повернутися

Коментування статті/новини

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь